Памʼятаємо Голодомор: Спершу вони відбирали зерно. Тепер – нищать тепло

Катерина Турська, співголова Обʼєднання Українців Нової Зеландії (Північ), очільниця Mahi For Ukraine

У 1932–1933 роках Москва використала голод, щоб зламати український спротив. Майже століття потому вона нищить інфраструктуру, яка дає українцям тепло, воду й можливість пережити зиму. Радянський режим конфісковував їжу; нинішня російська держава руйнує засоби виробництва тепла та електроенергії. Обидва режими зробили виживання цивільного населення інструментом примусу.

Цього листопада українці готуються вкотре вшанувати пам’ять жертв Голодомору – штучного голоду, спланованого за Йосипа Сталіна, що забрав мільйони життів. Водночас нове розслідування Організації Об’єднаних Націй дійшло висновку: систематичні атаки росії на енергетичну інфраструктуру України є не просто воєнними злочинами, а злочинами проти людяності.

У висновках, оприлюднених 26 жовтня 2026 року Незалежною міжнародною комісією ООН з розслідування порушень щодо України, зафіксовано, що російська влада свідомо втілювала державну політику позбавлення цивільних електроенергії та інших базових послуг, прирікаючи людей на масові страждання. Комісія проаналізувала сукупний ефект атак із 2022 року – зокрема й нищівну зиму 2025-2026 років, коли стовпчик термометра падав до мінус 21°C, а мільйони людей тижнями залишалися без опалення, світла, води й газу.

Висновки ООН практично не залишають простору для звичного виправдання таких дій “супутніми втратами”: позбавлення життєво необхідних послуг було умисним, систематичним і реалізовувалося як державна політика.

Голодомор не був ані стихійним неврожаєм, ані просто наслідком провальної радянської економічної політики. Сталінський режим наклав на українських селян непосильні плани хлібозаготівель, вилучав харчі з домівок, заносив цілі села на “чорні дошки” й блокував виїзд зголоднілих людей у пошуках їжі. Людей карали за саму спробу вижити, а цілі громади цілеспрямовано позбавляли засобів до існування.

Голод супроводжувався методичним наступом на українську національну ідентичність – переслідуванням інтелігенції, діячів культури, політичних лідерів та кожного, у кому Москва вбачала загрозу своїй владі. Мета Сталіна виходила далеко за межі примусової колективізації: режим прагнув зламати український спротив і винищити політичні, культурні та соціальні підвалини українського національного буття.

Мільйони людей вмирали, поки радянська влада приховувала катастрофу, знищувала докази й десятиліттями заперечувала свою провину.

Сьогодні замість конфіскації зерна російські ракети й дрони нищать електростанції, підстанції, тепломережі та іншу інфраструктуру, від якої залежить життя цивільних. Замість оточення зголоднілих сіл російська окупація та бойові дії відрізали цілі громади від світу, змусили мільйони людей покинути домівки або зробили їх залежними від доступу гуманітарної допомоги. Замість таврування української національної свідомості як загрози радянській владі сучасний Кремль відкрито заперечує саме право України на державність і прагне нав’язати на окупованих територіях російський політичний, культурний та інституційний контроль.

Основний удар знову припадає на цивільних, чиє право на життя ставиться в залежність від волі ворожої держави.

Нещодавня гуманітарна криза в окупованих росією Олешках на Херсонщині оголює потворну реальність: необхідність виторговувати доступ до елементарних засобів виживання для мирних жителів в окупації.

Після місяців критичної нестачі харчів, ліків і товарів першої потреби шестиденне локальне перемир’я за міжнародного посередництва дало змогу завезти мешканцям гуманітарну допомогу та провести евакуацію.

Сам факт того, що для доправлення їжі та вивезення цивільних з українського міста під російською окупацією знадобилися окремі домовленості, промовисто свідчить про нелюдські умови, у яких опинилися його жителі. Операція врятувала життя, однак тимчасовий дозвіл на надання базової допомоги подавали як гуманітарне досягнення – попри те, що окупація та штучно створений дефіцит, які й породили цю кризу, тривали далі.

Тимчасове послаблення зашморгу не знімає з росії відповідальності за гуманітарну катастрофу, яку вона сама спричинила. І такі кроки в жодному разі не можна сприймати як свідчення готовності до миру, доки російські війська продовжують планомірно знищувати інфраструктуру, від якої залежить виживання мільйонів інших українців.

Проте корінь проблеми глибший – у відтворюваній століттями моделі відносин між російською імперською владою та українською незалежністю.

Голодомор не виник на порожньому місці. Йому передували століття імперських спроб підпорядкувати українське політичне життя, витіснити українську мову й культуру, ліквідувати автономні інституції та придушити рухи за унезалежнення від Москви.

Російська імперія, Радянський Союз і сучасна Російська Федерація відрізнялися ідеологією та державним устроєм, але кожне з цих утворень привласнювало собі право визначати межі українського політичного й національного існування. Незмінною залишалася претензія: саме Москва, а не самі українці, вирішує, скільки незалежності, культурного самовираження чи політичної автономії може дозволити собі Україна. Щойно українці кидали виклик цій претензії – у відповідь ішли примус і насильство.

Голодомор став одним із найстрашніших проявів цієї логіки. Це був геноцид українського народу, вчинений через навмисне знищення умов, без яких неможливе саме життя.

Але він не був ані початком, ані кінцем спроб Москви знищити український спротив і національну суб’єктність.

Радянські масові депортації, розстріли, культурні репресії та цькування українських національних рухів були ланками одного ланцюга державного терору. У нинішній війні примусова депортація українських дітей, систематичні тортури, переслідування в окупації, нищення культурної спадщини та удари по цивільній інфраструктурі знову викрили методи, якими Москва нав’язує свою владу.

В основі цієї спадкоємності лежить сприйняття українського самовизначення як загрози, яку слід знищити, а не права, яке потрібно поважати.

Радянський режим приховував Голодомор, заперечував його існування й нищив будь-які свідчення трагедії. І все ж звістки про масовий голод доходили до іноземних урядів і журналістів – та частина з них воліла применшувати або замовчувати почуте. Політична кон’юнктура допомогла Москві уникнути міжнародного осуду тоді, коли мільйони українців гинули голодною смертю.

Майже через сто років світ уже не може сховатися за виправданням «ми не знали». Докази задокументовані, винуватці відомі, а Організація Об’єднаних Націй офіційно визнала цілеспрямоване позбавлення цивільних базових послуг злочином проти людяності.

Супутникові знімки, незалежні розслідування, свідчення очевидців і міжнародний моніторинг зібрали неспростовну доказову базу російських ударів по мирному населенню України. ООН прямо констатувала наявність державної політики позбавлення цивільних життєво необхідної енергії та визнала її втілення злочином проти людяності.

Якщо правда про ці злочини вже не підлягає сумніву, що саме заважає міжнародній спільноті діяти з тією рішучістю, якої вимагає ця правда?

З наближенням зими мільйони українців знову опиняються перед загрозою жити без стабільного тепла, світла й води – не через брак ресурсів чи спроможності власної держави, а тому, що інша держава прицільно руйнує інфраструктуру, критично необхідну для виживання цивільних.

У 1932-1933 роках зброєю проти українців зробили їжу. У 2026-му на зброю проти них перетворюють тепло, електрику та воду.

Саме тому вшанування пам’яті жертв Голодомору не може зводитися лише до скорботи за мільйонами людей, убитих майже століття тому. Воно має стати актом історичного прозріння – усвідомленням імперських структур, політичних амбіцій і механізмів примусу, які зробили цей геноцид можливим, та протидією їхнім нинішнім втіленням.

Україна бореться не просто за свої кордони. Вона чинить опір багатовіковій імперській установці, за якою українці не мають права самі визначати власне майбутнє.

Коли цього листопада українці запалюватимуть свічки в пам’ять про жертв Голодомору, багато хто робитиме це в оселях, де світло знову згасло через російські обстріли. Ці вогники нагадуватимуть про тих, кого Москва свідомо заморила голодом майже сто років тому, і водночас висвітлюватимуть наслідки її нової війни проти права українців на життя.