В Анголі живе близько 500 українців – медики, авіаційні фахівці, підприємці та представники змішаних родин. Тривалий час вони знаходили одне одного переважно через особисті знайомства, але тепер мають офіційну громадську організацію, готують відкриття української суботньої школи та знайомлять місцевих жителів із культурою України.
Про те, як виникла громада, чому ангольці досі плутають Україну з Росією та що допомагає зберігати зв’язок із батьківщиною за тисячі кілометрів від неї, розповідає голова Асоціації української громади в Анголі Олександр Стефаник.
З Чернівців в Анголу
Ангола розташована на заході Центральної Африки, на узбережжі Атлантичного океану. Її столиця Луанда – велике портове місто, яке після завершення громадянської війни у 2002 році стало одним із центрів економічного розвитку країни. Офіційна мова Анголи – португальська, що нагадує про її колоніальне минуле. Саме тут сьогодні формується українська спільнота, яка прагне не лише об’єднувати земляків, а й розповідати місцевим про Україну.
Шлях Олександра до Африки був досить незвичним. Він народився в Чернівцях, але наприкінці 1990-х років його батьки переїхали до Португалії, тому з цією країною він був пов’язаний ще з дитинства. У 15 років отримав стипендію за програмою FLEX і провів навчальний рік у США. Пізніше вступив до Чернівецького університету на міжнародні відносини, однак через сімейні обставини переїхав до Португалії, де продовжив навчання. Зрештою вирішив змінити професійний напрямок і почав працювати у сфері краси.
Саме робота привела його до Анголи. У 2014 році Олександра запросили до одного із салонів Луанди провести тренінги для місцевих фахівців. Країна тоді переживала період активної відбудови після багаторічної громадянської війни, а її економіка приваблювала іноземних спеціалістів та підприємців.
“Це була золота пора Анголи, її навіть називали Ельдорадо. Після війни країна відбудовувалася, з’являлися гроші, формувався заможний клас, який хотів отримувати якісні послуги. Іноземців охоче запрошували відкривати бізнеси та працювати в різних сферах”, – згадує Олександр.
Він залишився в країні, а у 2022 році відкрив власний салон краси. Згодом бізнес допоміг налагодити контакти з місцевими підприємцями, юристами, представниками державних установ і, звичайно, українцями.
Від чату до офіційної асоціації
Коли Олександр тільки приїхав до Анголи, йому здавалося, що українців тут майже немає. Проте поступово він почав знайомитися з людьми й відкривати для себе значно більшу громаду, ніж очікував.
Серед українців багато медиків, які приїхали працювати за професійними програмами, авіаційних фахівців, зокрема пов’язаних з обслуговуванням літаків “Антонов”, а також військових. Чимало людей живуть у змішаних українсько-ангольських родинах. Частина ангольців свого часу навчалася в українських університетах і після завершення навчання повернулася додому разом із чоловіками чи дружинами.
Попри це, довгий час громада не мала власної організації. Поштовхом до її створення став візит до Луанди міністра закордонних справ України Андрія Сибіги в жовтні 2024 року. Після зустрічі з українцями стало зрозуміло, що невеликому дипломатичному представництву потрібна активна підтримка громади.
“Я подивився, що українців у нас було всього кілька людей, і запропонував створити групу у WhatsApp. Зібрав номери, став адміністратором – і з цього все почалося”, – розповідає Олександр.
Згодом розпочалося створення громадської організації. Олександр залучив адвокатів, і команда взялася за оформлення документів. Улітку 2026 року асоціація отримала офіційну реєстрацію в Міністерстві юстиції Анголи. Наразі громада завершує процедуру відкриття банківського рахунку, після чого зможе повноцінно приймати членів і розвивати нові проєкти.
До керівного складу організації входить пʼятеро людей, а на заходи зазвичай доєднуються кілька десятків учасників.
Борщ для ангольців
Одним із перших великих проєктів асоціації стане українська суботня школа. В Анголі живуть сім’ї, у яких діти не завжди володіють українською мовою, хоча батьки хотіли б зберегти для них зв’язок із країною свого походження.
Завдяки співпраці з посольством та American Schools of Angola громада вже отримала дозвіл використовувати приміщення міжнародної школи в Луанді. За попередніми підрахунками, до занять можна буде залучити близько 20 дітей.
Паралельно Олександр планує викладати українську для дорослих іноземців. За його словами, охочих вивчати мову вистачає навіть серед тих, хто не має жодного родинного зв’язку з Україною.
Ще один напрямок роботи – культурні заходи. Громада вже організовувала гастрономічний фестиваль української кухні, пікніки до Дня вишиванки та Дня Незалежності. До них долучаються не лише українці, а й ангольці та представники інших національностей.
“Ангольці пишуть мені й запитують, коли буде наступний пікнік, чи можна прийти. Їм справді цікаво, вони хочуть знайомитися з нашою культурою та вивчати українську”, – каже Олександр.
Наступною ідеєю є фестиваль борщу. Натхненням став досвід української громади на Маврикії, яка вже проводила подібний захід. Олександр переконаний, що гастрономія – один із найкращих способів познайомити людей з іншою культурою.
Україна – не Росія
Важливою частиною діяльності громади й самого Олександра є також робота зі стереотипами про Україну. В Анголі досі відчутний вплив радянської історичної спадщини, через це місцеві нерідко сприймають Росію як продовження тогочасного союзника й не розрізняють внесок окремих республік СРСР.
“Коли я тільки приїхав, мене всюди називали “совєтіко”. Нас усіх об’єднували в одну категорію, незалежно від того, чи ти українець, болгарин або представник іншої країни”, – згадує Олександр.
Зараз ситуація поступово змінюється, адже повномасштабна війна зробила Україну помітнішою в ангольському інформаційному просторі, а місцеві дедалі частіше цікавляться її історією та культурою.
Олександр використовує для цього соцмережі, зокрема TikTok, де розповідає про життя українця в Анголі, українські традиції та реагує на дезінформацію. Також він пояснює ангольцям про внесок українських миротворців у місію ООН у 1990-х роках і нагадує, що у 2022 році Ангола підтримала резолюцію ООН щодо територіальної цілісності України. Нині на нього підписані понад 11 тисяч користувачів.
Спільнота, яка наближає дім
Особиста мотивація Олександра пов’язана з родинною історією, адже його бабуся була зв’язковою Української повстанської армії, зазнала репресій і провела п’ять років у Сибіру.
“Я просто не можу по-іншому. Це мінімум, який ми можемо зробити – підтримувати нашу культуру, поширювати її та захищати”, – говорить він.
В Анголі, де спочатку майже не мав знайомих українців, Олександр вирішив створити середовище, якого самому бракувало. Тепер це вже не просто група людей у WhatsApp, а спільнота, яка допомагає новоприбулим, організовує культурні заходи, готує школу та розповідає ангольцям про Україну.
“Ми самі тут зібралися і створили для себе спільноту, щоб трохи наблизити нас до України”, – каже Олександр.
