Нікель Росії у Фінляндії: українці вимагають закрити санкційну лазівку

У Гельсінкі українська громада закликає припинити імпорт російської нікелевої сировини до Фінляндії та домогтися санкцій проти власника російської гірничо-металургійної компанії Nornickel Володимира Потаніна. У центрі уваги – завод у Гар’явалті, який продовжує працювати з російською сировиною. 

Голова Асоціації українців у Фінляндії (АУФ) Василь Гуцул в інтервʼю для Світового Конґресу Українців (СКУ) розповів, чому українці вважають цю ситуацію санкційною лазівкою та намагаються винести питання на рівень фінського парламенту і Євросоюзу.

Російський нікель під фінським прапором

15 вересня в Гельсінкі АУФ провела демонстрацію на підтримку кампанії NICKEL22, яка вимагає припинити імпорт російського нікелю до країни та закрити можливість для цієї сировини потрапляти на європейський ринок.

Ключовим об’єктом кампанії став завод Nornickel Harjavalta у фінському місті Гар’явалта, який належить російській гірничо-металургійній групі Nornickel і переробляє нікелеву сировину, що надходить із Росії. Після переробки готовий нікель може продаватися на міжнародних ринках уже як продукція фінського підприємства.

“Проблема підприємства полягає в тому, що воно досі не потрапило під санкції. Тому ми намагаємося зупинити виробництво нікелю з російської сировини у Фінляндії”, – говорить Василь Гуцул.

За даними, які наводять організатори кампанії NICKEL22, у 2022-2025 роках Фінляндія імпортувала російської нікелевої сировини на понад 4 млрд євро. Активісти вважають, що нинішня система дозволяє Росії зберігати доступ до міжнародного ринку – її сировина проходить переробку у Фінляндії, після чого готова продукція може продаватися за межами Росії.

“Росія використовує цей завод як своєрідне вікно на світовий ринок. Після переробки російської сировини вироблений нікель отримує фінське маркування і може продаватися на міжнародних ринках”, – пояснює Гуцул.

Окреме занепокоєння української громади викликає те, що під час переробки нікелевої сировини утворюються побічні матеріали, які можуть використовуватися для подальшого виробництва міді. Частину такої продукції відправляють назад до Росії для подальшої переробки.

Мідь широко використовується в електроніці, енергетиці, промисловості та оборонному секторі. Тому українська громада вважає проблематичним сам факт існування ланцюга, у якому російська сировина потрапляє до ЄС, проходить переробку, а частина отриманих матеріалів згодом повертається до Росії.

На думку Гуцула, це суперечить самій логіці санкційної політики, метою якої є обмеження доходів Росії та її можливостей підтримувати воєнну економіку.

Проблема полягає в тому, що санкції ЄС щодо російської металургійної сировини запроваджувалися поступово, а окремі види продукції залишалися поза прямими обмеженнями. Нікель є важливою сировиною для європейської промисловості, зокрема для виробництва нержавіючої сталі, акумуляторів та іншої продукції.

Саме тому NICKEL22 домагається розширення санкційного режиму. Українська громада також закликає ЄС внести до санкційного списку Володимира Потаніна – найбільшого акціонера Nornickel.

“Гроші не пахнуть”

Для Фінляндії це питання має особливо суперечливий вигляд. Після початку повномасштабної війни країна різко скоротила економічні та політичні зв’язки з Росією, закрила сухопутний кордон для пасажирського руху та стала однією з найпослідовніших держав Європи у підтримці України.

Водночас товарні потоки між двома країнами повністю не припинилися. “Кордон між Фінляндією та Росією закритий, але вантажні потяги йдуть із сировиною”, – говорить Гуцул.

На його думку, така ситуація створює очевидний дисонанс із фінською політикою щодо Росії.

“Навіть у Північній Європі, яка дуже систематично підтримує Україну, бувають такі випадки, коли, як то кажуть, гроші не пахнуть”, – зазначає він.

Водночас українська громада розуміє, що вимога припинити роботу підприємства має для Фінляндії не лише геополітичний, а й соціально-економічний вимір. Завод у Гар’явалті є важливим роботодавцем для невеликого міста, тому його закриття може означати втрату робочих місць. Саме цей фактор, на думку Гуцула, частково пояснює й обмежену увагу фінських медіа до протестів.

АУФ щовівторка проводить пікети біля пам’ятника Маннергейму навпроти парламенту. За словами Гуцула, зазвичай у них беруть участь близько 20-30 людей, а іноді кількість учасників сягає 40.

При цьому значну частину протестувальників становлять саме фіни. На акції, присвяченій NICKEL22, було близько 25 учасників. Однак, за словами голови АУФ, медійної уваги до таких протестів поки недостатньо.

Тому наступним кроком для української громади є політичний діалог. Після акції представники АУФ зустрілися з депутатами фінського парламенту, щоб обговорити можливі політичні рішення.

“Нам важливо отримати реакцію законодавців, адже як громадська організація самостійно ми навряд чи зможемо вирішити це питання”, – говорить Гуцул.

Українці хочуть переконати фінських політиків підтримати посилення санкцій та винести питання російського нікелю на рівень ЄС. Особливо важливим цей діалог стає напередодні парламентських виборів у Фінляндії.

Водночас Гуцул визнає, що для фінських політиків це непросте питання – країна переживає складний економічний період, а будь-які рішення, які можуть призвести до втрати робочих місць, матимуть негативну реакцію частини суспільства.

Об’єднати громади

АУФ прагне, щоб питання російського нікелю не залишалося лише фінською проблемою. Організація співпрацює з українськими громадами Швеції, Данії та Норвегії в межах громадської ініціативи “Nordic Ukraine Advocacy Summit”.

Щороку представники громад проводять спільний саміт у різних країнах. Перший відбувся у Швеції у 2023 році, потім зустрічі проходили в Гельсінкі, Осло та Копенгагені. Наступного року саміт планують провести у Вільнюсі.

“Питання російського нікелю ми також порушили перед партнерами з Nordic Ukraine Forum у Швеції та поінформували про цю ініціативу українські громади в Копенгагені й Осло”, – розповідає Гуцул.

Нині для громади головне питання полягає в тому, чи готові фінські політики підтримати посилення санкцій проти російської металургії та домагатися закриття відповідних лазівок на рівні ЄС.

Адже для українців йдеться не лише про один завод у Гар’явалті, а про те, наскільки послідовною може бути європейська санкційна політика, якщо російська сировина продовжує потрапляти на європейський ринок, проходити там переробку, а пов’язані з нею торговельні ланцюги продовжують приносити гроші російській економіці.