Москва нарощує агресивну риторику щодо країн Балтії. 25 вересня російське державне агентство “РИА Новости” опублікувало, а за три години видалило матеріал із погрозами Литві “короткою СВО” та ядерним ударом.
29 вересня Естонія заявила, що підпал оборонного підприємства Milrem Robotics у серпні був диверсією, організованою за наказом російських спецслужб. А 1 жовтня Володимир Путін пригрозив застосувати весь арсенал російської зброї у разі нападу на Калінінград, російський напівексклав між Польщею та Литвою.
Світовий Конґрес Українців (СКУ) поговорив з головою Конгресу Українців Естонії (КУЕ) Вірою Коник про те, наскільки реальна загроза нападу, як на це реагують естонці та що робить українська громада.
Від пропаганди до диверсій
Москва вже давно застосовує проти Таллінна та загалом Балтійського регіону широкий арсенал інструментів – від інформаційної пропаганди до прямих диверсій і силових провокацій, каже пані Віра.
Очільниця КУЕ описує це як “тактику дрібних порізів” – спробу тримати суспільство в напрузі та випробовувати захист країни. Пані Віра нагадує про пошкоджений енергокабель між Естонією та Фінляндією, зальоти винищувачів РФ і провокативні переходи кордону російськими прикордонниками.
Показовою стала й нещодавня диверсія на естонському оборонному заводі, каже вона. Естонська служба безпеки швидко викрила виконавця, тому звинувачення Таллінна цілком обґрунтовані, хоч Кремль усе заперечує.
“Росія діє як прямими залякуваннями, так і диверсіями. Думаю, для України всі ці методи вже добре знайомі”, – каже пані Віра.
Водночас сценарій із повторенням Донбасу 2014 року – наприклад, спроба створити “маріонеткову республіку” у Нарві під приводом захисту російськомовних – очільниця КУЕ вважає малоімовірним. Хоча дехто з місцевих і співчуває РФ, більшість не хоче війни та цінує високий рівень життя в Естонії, каже вона.
Втім, військові готуються до найгіршого. Коник пригадує влучну відповідь офіцера Кайтселійту (сил оборони) на запитання про ймовірний напад: “Питання не в тому, чи можливе вторгнення, а коли воно станеться”.
Тож Естонія без зайвого галасу та паніки зміцнює оборону. Населення спокійно готують до будь-яких криз – від стихійних лих до війни, а багато людей тримають напоготові “тривожні валізи”.
Українська громада тут ділиться власним досвідом, адже вже пройшла цей шлях, каже Коник. Естонія ж ретельно враховує уроки України за принципом “попереджений – значить озброєний”.
Щодо сумнівів у єдності НАТО та виконанні 5-ї статті про колективний захист, Віра Коник закликає не зважати на заяви окремих політиків. Вона переконана, що у разі реального нападу альянс вступиться, адже у світі розуміють, що захопивши Балтію, Росія не зупиниться. Першими це усвідомлюють країни, які вже пережили радянську окупацію.
“Зараз уже приходить розуміння того, що Росію треба зупиняти всіма можливими способами”, – підкреслює вона.
Курс на перемогу
Ділячись досвідом протидії гібридним загрозам, Віра Коник закликає українські громади в Європі діяти проактивно.
Ось один з багатьох прикладів такої протидії. Ще до повномасштабного вторгнення при КУE була створена моніторингова група, в складі якої був юрист і яка стежила за публікаціями з дискримінаційною риторикою проти українців. Потім звернулися з відкритим листом до державних органів, редакцій медіа, в якому на підставі правових міжнародних та естонських документів вимагали припинити дискримінацію українців у медіа.
Після цього суспільний мовник ETV+ присвятив цій темі окремий ефір, а кількість інформаційних атак суттєво зменшилася. Так само завдяки зверненню до Мінкульту та суспільному розголосу громаді нещодавно вдалося домогтися скасування концертів проросійського дуету “Кролики”.
Важливим сигналом для міжнародної спільноти пані Віра вважає ухвалення парламентом Естонії заяви не просто на підтримку нашої держави, а саме на підтримку перемоги України. Це підкріплюється й практичною співпрацею в оборонній сфері – обміном технологіями, спільним виробництвом зброї та боєприпасів і можливим перенесенням частини українських оборонних підприємств на безпечну естонську територію.
“Потрібно діяти проактивно і не чекати. У правовій державі такі інструменти справді спрацьовують”, – підсумовує пані Віра.