
Любомир Луцюк, професор Королівського військового коледжу Канади, старший науковий співробітник кафедри українознавства в Торонтському університеті
Джерело: Kyiv Post
Плани України створити Національний пантеон викликали гостру критику за кордоном. Дехто стверджує, що окремі діячі національно-визвольних рухів — зокрема полковник Євген Коновалець, засновник і перший керівник Організації українських націоналістів (ОУН), — ніколи не повинні отримати офіційного визнання. Гаразд, така дискусія цілком правомірна. Але постає очевидне запитання: чи застосовують автори таких тверджень ті самі критерії до власних країн?
Украй рідко.
Колективна пам’ять ніколи не буває нейтральною. Кожен народ формує власне бачення історії, спираючись на свій досвід, а не на загальну думку інших. Сторонні спостерігачі рідко ставлять під сумнів власні традиції — набагато частіше вони критикують чужі.
Британія вшановує Олівера Кромвеля як захисника парламентського правління, хоча в Ірландії його ім’я пов’язують із масовими вбивствами та конфіскацією земель. Франція вшановує Наполеона як державотворця й архітектора своїх сучасних інституцій, попри війни, що забрали мільйони життів у Європі. Польща шанує Юзефа Пілсудського як діяча, який відновив її незалежність, хоча українці пов’язують його з жорстокою кампанією «пацифікації» 1930 року в окупованій Західній Україні.
Ізраїль ушановує Менахема Бегіна як одну з ключових постатей у створенні єврейської держави, хоча очолювана ним підпільна організація «Ірґун», яку британська влада вважала терористичною, у 1947 році викрала та вбила двох британських сержантів. Один із них мав єврейське походження.
Однак ніхто всерйоз не вимагає, щоб Британія викреслила Кромвеля зі своєї історії, Франція зреклася Наполеона, Польща відмовилася від Пілсудського, а Ізраїль — від Бегіна.
У випадку України діє та сама логіка. Київ планує повернути на батьківщину останки полковника Коновальця, похованого в Роттердамі від 1938 року. Саме там Павло Судоплатов убив його за наказом Сталіна. У липні 2022 року, після окупації Мелітополя, російські війська встановили пам’ятник Судоплатову. Згодом Москва назвала на його честь батальйон, що воює проти України. Іронія разюча: Росія вшановує вбивцю, але заперечує проти перепоховання його жертви. Водночас неприйнятною постаттю зображують саме Коновальця.
Такий самий подвійний стандарт бачимо і в інших випадках. У 1926 році Шолом Шварцбард убив у Парижі Симона Петлюру, якого багато українців шанують як видатного лідера. У 1967 році останки Шварцбарда перепоховали в Ізраїлі на кладовищі, заснованому ветеранами Єврейського легіону, а самого його представили як «єврейського героя».
Фото: DepositPhotos